Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
"Свобода означає абсолютне верховенство прав людини".
Франклін Рузвельт
10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея ООН урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини – перший документ, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти. День прийняття Декларації у цілому світі відзначається як День прав людини.
Кожна країна, кожен народ прийшли різними шляхами до цієї Декларації і зробили різний внесок у її створення. Одні з них вже мали свої національні декларації і конституції, які передбачали права і свободи, проголошені Загальною декларацією прав людини і були використані як взірець при її підготовці, інші частково або повністю звернулись до них вперше. Прийняття Декларації – це результат найпершого досвіду колективної розробки універсального документа з прав людини. Тож багато країн включили основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року.
Декларація стала основою, на якій будувалась вся міжнародна та внутрішньодержавна нормотворчість у галузі прав людини. Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України, у яку закладено фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя, право на судових захист.
Значимість Загальної декларації полягає не тільки в тому, що вона єзагальним надбанням людства, однією з найважливіших цінностей минулого ХХ та сьогоднішнього XХІ століть та першим міжнародним стандартом у сфері прав людини, але й у тому, що вона створила правову базу для подальшої еволюції концепції прав людини.